роль генотипу і середовища у формуванні фенотипу

https://drive.google.com/open?id=0BxRYk9me2JzzWFJMdDNRbFhyY0E

нуклеїнові кислоти

https://drive.google.com/open?id=0BxRYk9me2JzzRzBPRkMtaFlSdjQ

Основні закономірності функціонування геномів

https://drive.google.com/open?id=0BxRYk9me2JzzNXNDYXZtaG92UzA

Загальний план будови головного мозку(презентація) https://drive.google.com/file/d/0BxRYk9me2JzzYUhWUTJ0UFZfNFU/view?usp=sharing

ЗАГАЛЬНИЙ ПЛАН БУДОВИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ГОЛОВНОГО МОЗКУ

Відомо, що нервова система людини за топографічною ознакою поділяється на центральну та периферичну частини.

? Пригадайте, якими структурами представлений кожний із відділів нервової системи?

Будову спинного мозку ми розглядали минулого разу, а сьогодні наше заняття буде присвячено загальному огляду будови головного мозку та його розвитку. Розпочнемо з ембріонального розвитку головного мозку.

1. Ембріональний розвиток головного мозку

Процесу становлення остаточної структури нервової системи індивіда передує складний шлях онтогенетичного розвитку, який ми розглянемо.

? Пригадайте з курсу «Гістологія з основами ембріології»з якого зародкового листка відбувається розвиток нервової системи?

Отже, закладка нервової системи має вигляд нервової пластинки, що представляє собою потовщення ектодерми вздовж дорсальної поверхні тулуба. Надалі нервова пластинка досить швидко заглиблюється в медулярну борозну, краї якої поступово стають вище, утворюючи нервові валики, які потім зростаються один з одним, перетворюючи борозну на нервову трубку. Одночасно з клітин, що входять до складу нервових валиків, утворюються вузлові (гангліозні) пластинки. Надалі вони розщеплюються: частина їх, розташовуючись у вигляді валиків з боків нервової трубки, ближче до її дорсальної поверхні, утворює спинномозкові вузли, інша частина нервових клітин мігрує на периферію, утворюючи вузли вегетативної нервової системи.

Різні диференціювання і нерівномірність росту нервової трубки значно змінюють її внутрішню структуру, зовнішній вигляд і форму порожнини.

Розширений краніальний відділ нервової трубки розвивається в головний мозок, а решта - в спинний мозок. Клітини нервової трубки диференціюються в нейробласти, утворючи нейрони з відростками, і в спонгіобласти, що дають елементи нейроглії.

? До речі, яку функцію виконує нейроглія?

У передній частині нервової трубки помітні дві перетяжки, які ділять її на 3 первинних мозкових міхура:

- передній мозковий міхур, або передній мозок (prosencephalon),

- середній мозковий міхур, або середній мозок (mesencephalon)

-  задній мозкової міхур, або ромбоподібний мозок (rhombencephalon).

 Надалі утворюється 5 вторинних мозкових міхурів:

Передній мозок ділиться на два міхура:

-          перший мозковий міхур, або кінцевий мозок (telencephalon)

-          другий мозковий міхур, або проміжний мозок (diencephalon).

-          Середній мозок не ділиться і стає третім мозковим міхуром.

Ромбоподібний мозок поділяється на два міхура:

-          задній мозок (metencephalon)

-          довгастий мозок (myelencephalon).

Одночасно в результаті нерівномірності зростання головного мозку утворюється ряд вигинів:

-          тім'яний - на рівні середнього мозкового міхура,

-          мостовий - в області заднього мозкового міхура

-          потиличний - на межі переходу спинного мозку в довгастий.

Внаслідок значного потовщення стінок і ускладнення рельєфу поверхні мозку порожнини мозкових міхурів набувають форму різних за величиною і положенням щілин - шлуночків головного мозку. Шлуночки мозку заповнені спинномозковою рідиною і з'єднуються між собою і з центральним каналом спинного мозку. Стінка кожного мозкового міхура розвивається в певну частину головного мозку, а порожнина перетворюється у відповідний шлуночок.

Вентральна стінка заднього відділу ромбовидного мозку перетворюється на довгастий мозок, а задня стінка залишається тонкою пластинкою і утворює нижній мозковий парус. Задній мозок утворюють міст і мозочок. Порожнина ромбоподібного мозку перетворюється в IV шлуночок.

Дорсальна стінка середнього мозку утворює покрівлю середнього мозку (або чотирохгорбкову пластинку), а вентральна – ніжки мозку. Порожнина середнього мозку перетворюється на вузький канал – Сильвієв водопровід, який з’єднує ІІІ і IVшлуночки.

Проміжний мозок також інтенсивно розвивається. Бічні стінки його утворюють таламуси (зорові бугри), а вентральна стінка – гіпоталамус. З дорсальної стінки розвивається шишкоподібне тіло (епіфіз), але на більшій своїй частині ця стінка залишається недиференційованою та утворює епітеліальну пластинку. Порожнина проміжного мозку перетворюється на вузьку сагітально розташовану щілину між таламусами, яка називається ІІІ шлуночком.

Кінцевий мозок представлений правою та лівою півкулями великого мозку, які вкривають решту мозкових пухирів. Порожнина кінцевого мозку утворює два бічних шлуночка, з яких лівий умовно вважається  першим.

Отже, головний мозок в процесі ембріонального розвитку проходе ряд послідовних стадій, починаючи зі стадії нервової пластинки на 2-му тижні гестації та набуваючи загальних форм, властивих дорослій людині на 16 тижні гестації. За цей період відбувається формування 5 відділів головного мозку та його шлуночків.

2. Топографія головного мозку.

Розглянувши особливості розвитку головного мозку перейдемо до більш детальної  характеристики  його будови у дорослої людини.

За формою і топографічними співвідношеннями структур головний мозок поділяють на великий мозок (cerebrum), мозочок (cerebellum) і стовбур головного мозку (truncus encephalicus), який складається з довгастого мозку (туelencephalon), мосту (pons), середнього мозку (mesencephalon) і проміжного мозку (diencephalon).

Такий розподіл частин головного мозку в нейроанатомії є найдавнішим і залишається до цього часу завдяки особливостям структурних проявів різних груп неврологічних захворювань, які дуже часто обмежуються ізольованими пошкодженнями саме цих структур.

Треба зазначити, що truncus encephalicus є філогенетично найстарішою частиною головного мозку. Він є не тільки безпосереднім продовженням, але й морфологічним перетворенням спинного мозку. Саме з цієї частини головного мозку виходять у певному порядку послідовно ІІІ-ХІІ пари черепних нервів, подібно до того як від спинного мозку відходять спинномозкові нерви. Отже, є всі підстави вважати, що стовбур головного мозку являє собою сегментарний апарат головного мозку.

Головний мозок (encephalon) знаходиться в порожнині мозкового відділу черепу. Тому опукла поверхня головного мозку відповідає за формою внутрішній увігнутій поверхні склепіння черепу. Нижня поверхня мозку лежить на внутрішній основі черепу та має складний рельєф, який відповідає формі черепних ямок.

? Пригадайте скільки черепних ямок розрізняють в основі черепу та чим вони утворені та відмежовані?

Назва ямки	Чим утворена	Чим відмежована
Передня черепна ямка (fossa cranii anterior)	Утворена очноямковими частинами лобових кісток і дірчастою пластинкою решітчастої кістки	Відмежована заднім краєм малих крил і горбком сідла клиноподібної кістки
Середня черепна ямка (fossa cranii media)	Утворена тілом і великими крилами клиноподібної кістки, передньою поверхнею кам’янистої частини і лусковою частиною скроневих кісток	Відмежована верхнім краєм кам’янистої частини скроневих кісток і спинкою сідла клиноподібної кістки
Задня черепна ямка (fossa cranii posterior)	Утворена потиличною кісткою, задньою поверхнею кам’янистих частин і внутрішньою поверхнею соскоподібних відростків правої і лівої скроневих кісток, задньою частиною тіла клиноподібної кістки і соскоподібними кутами тім’яних кісток

Стовбур головного мозку розташований. в середній черепній ямці на тілі клиноподібної кістки та в задній черепній ямці на потиличній кістці. Стовбур головного мозку через великий потиличний отвір задньої черепної ямки продовжується у спинний мозковий стовбур.

Мозочок розміщується дорсальніше стовбура головного мозку і займає задню черепну ямку.

Великий мозок займає більшу частину середньої і передньої черепних ямок: скронева частка (lobus temporalis) розташована латерально на клиноподібній і скроневій кістках, лобова частка (lobus frontalis) міститься на очноямковій поверхні лобової кістки. По бокам від півнячого гребня розташований нюховий мозок.

3. Зовнішня будова головного мозку

Вивчення будови головного мозку звичайно починають із зовнішніх структур, які добре помітні на поверхні головного мозку.

Головний мозок має верхню, нижню, латеральні та медіальні поверхні.

Вивчаючи головний мозок людини з дорсального боку, можна бачити півкулі великого мозку (hemispheria cerebri), вкриті борознами та звивинами і відокремлені одна від одної глибокою поздовжньою щілиною великого мозку (fissuralongitudinalis cerebri). Коли розглядати мозок ззаду видно мозочок і довгастий мозок. Мозочок від великого мозку відокремлює поперечна щілина великого мозку (fissura transversa cerebri).

На поверхні півкуль розрізняють звивини великого мозку, які обмежовані борознами великого мозку. Звивини і борозни достатньо мінливі, але деякі з них є постійними і можуть бути застосовані для опису рельєфу.

Глибокі борозни розділяють частки, які звичай називаються так само, як і кістки, до яких вони прилягають: лобова частка (lobus frontalis), скронева частки (lobus temporalis), тім'яна частка (lobus parietalis), потилична частка (lobusoccipitalis), острівець (insula), лімбічна або обідкова частка (lobus limbicus).

Між лобовою і скроневими частками залягає бічна борозна (sulcus lateralis) - борозна Сільвія. Між лобовою і тім'яною частками розташована центральна борозна (sulcus centralis) - борозна Роланда. Між тім'яною і потиличною частками на присередній поверхні визначається тім'яно-потилична борозна (sulcusparietooccipitalis).

Виділення в межах півкуль великого мозку часток зручне тому, що вони безпосередньо пов'язані з тими чи іншими функціями.

Лобова частка розташована попереду від центральної і бічної борозни; її кора виконує такі функції: рухова, функція мови, мислення, вищий рівень афективної поведінки.

Тім'яна частка залягає між центральною і тім'яно-потиличною борознами; її кора відповідає за сомато-сенсорні процеси.

Потилична частка розміщується позаду тім'яно-потиличної борозни; її кора містить зоровий центр.

Скронева частка міститься нижче бічної борозни; її кора пов'язана з реалізацією пам'яті і слуху.

Острівець розташований в глибині бічної борозни; його кора є регулятором вегетативних функцій.

Лімбічна, або обідкова частка залягає на присередній поверхні півкуль; в її корі локалізуються нюхові центри, регулятори функцій внутрішніх органів, регулятори базових (первинних) емоцій та поведінкової активності.

Лімбічна частка мають відокремлюються від структур прилеглих часток борознами: поясною (sulcus cinguli), підтім’яною борозною (sulcussubparietalis), обхідною бозоною (sulcus collateralis) і нюховою борозною (sulcusrhinalis). Коли термін "lobus limbicus' не вживається, ця сукупність розглядається як при середні ділянки лобової, тім'яної і скроневої часток, або, іноді, склепінна звивина (gyrus fornicatus).

Найбільше зовнішніх структур головного мозку розташовано на його нижній поверхні (на основі головного мозку).

У передній частині основи мозку залягає повздовжня щілина великого мозку. З обох боків від неї, у парній паралельній їй нюховій борозні (sulcus olfacrius), розташована нюхова цибулина (bulbus olfactorius), з якою пов'язаний нюховий тракт (tractus olfactorius), який закінчується горбиком з трикутною вентральною поверхнею - нюховим трикутником (trigonum olfactorium). Позаду від ньогорозміщена невелика ділянка, на якій можна бачити значну кількість  дрібних отворів для кровоносних судин – це передня пронизна речовина (substantiaperforata anterior).

Одразу медіальніше останньої лежить зоровий шлях (tractus opticus), який виходить із зорового перехрестя (chiasma opticum), до якого вступає зоровий нерв. Позаду до зорового перехрестя прилягає невеликий випин речовини проміжного мозку сірий горб (tuber cinereum), який продовжується в лійку (infundibulum), що переходить в гіпофіз (hypophysis). До сірого горба тісно примикають два білі горбки  - сосочкові тіла (corpora татіllaria).

Позаду сосочкових тіл помітна глибока міжніжкова ямка (fossainterpeduncular), яка обмежована з обох боків товстими волокнами, що виходять з-під переднього краю мосту – ніжками мозкуу (pedunculi cerebri).

Міст (pons) має вигляд товстого поперечно розміщеного утворення, яке заглиблюється своїми звуженими бічними відділами в мозочок.

До моста ззаду своїм потовщеним ростральним кінцем примикає довгастий мозок (medulla oblongata). Якщо трохи припідняти довгастий мозок, то на дні долинки мозочка можна побачити середній непарний відділ мозочка – черв'як(vermis), який зв’язує разом дві півкулі мозочка (hemispheria cerebelli).

Ззаду міст відокремлений від передніх відділів довгастого мозку поперечною борозною, з якої виходить відвідний нерв (VI). Вниз по вентральній поверхні довгастого мозку йде передня серединна щілина (fmura mediana anterior). На рівні першого шийного нерва вона переривається утвореним тут перехрестям пірамід (decussatio pyramidum). У верхніх відділах з кожного боку серединної щілини тягнеться валок - піраміда довгастого мозку (pyramis medullaeoblongatae). Парне підвищення овальної форми, відмежоване від пірамід передньобічною борозною (sulcus anterolateral), носить назву оливи (oliva).

На основі мозку можна бачити, як послідовно виходять всі 12 пар черепних нервів.

1)      Нюхові нерви (n. оlfactorius) – чутливі, проходять через отвори решітчастої пластинки решітчастої кістки і проникають в порожнину черепа і підходять до нюхової цибулини.

2)      Зоровий нерв (n. оpticus) – чутливий, розташований позаду передньої пронизної речовини.

3)      Окоруховий нерв (n. оculomotorius) – змішаний (руховий + парасимпатичний) - на основі мозку виходить в окоруховій борозні, поблизу соскоподібних тіл.

4)      Блоковий нерв (n. trochlearis) – руховий – на основі мозку відходить позаду пластинки чотиригорбкового тіла.

5)      Трійничний нерв (n. trigeminus) – змішаний (чутливий + руховий) - виходить з мозку в місці переходу моста в середині ніжки мозочка на його передній поверхні.

6)      Відвідний нерв (n. аbducens) – руховий – на основі мозку виходить між мостом і пірамідами довгастого мозку.

7)      Лицьовий нерв (n. facialis) – змішаний (руховий + чутливий + парасимпатичний) - на основі мозку виходять в мосто-мозочковому куті на задньому краї моста.

8)      Присінково-завитковий нерв (n. vestilocochlearis) – чутливий – на основі мозку виходять в мосто-мозочковому куті

9)      Язикоглотковий нерв (n. glossopharingeuus) – змішаний (руховий + чутливий + парасимпатичний) - на основі мозку виходять із довгастого мозку позаду оливи.

10)  Блукаючий нерв (n. vagus) змішаний (руховий + чутливий + парасимпатичний) –виходить з довгастого мозку 10 – 18 корінцями позаду оливи, поряд з язикоглотковим і додатковим нервами, які з’єднуються в єдиний стовбур.

11)  Додатковий нерв (n. accessoriuus) – руховий –  на основі мозку виходить з довгастого мозку в задній латеральній борозні.

12)  Під'язиковий нерв (n. hypoglossus) - руховий - на основі мозку виходять з довгастого мозку між пірамідами і оливами, з бокової борозни довгастого мозку.

4. Особливості внутрішньої будови головного мозку

Внутрішня будова головного мозку характеризується наявністю білої та сірої речовини. У стовбурі головного мозку сіра речовина розташовується дифузно в товщі білої речовини, утворюючи ядра. У мозочку та кінцевому мозку сіра речовина розташовується на поверхні білої речовини, утворюючи кору. Частина сірої речовини у цих відділах також залягає в середині білої речовини, формуючи ядра мозочка або базальні ганглії.

? Пригадайте чим утворена сіра та біла речовина?

В порожнині головного мозку розрізняють 4 шлуночки та один водопровід, які забезпечують циркуляцію спинномозкової рідини.

5.  Оболонки головного мозку

Ззовні головний мозок вкритий 3 оболонками, які є продовженнями оболонок спинного мозку.

? Пригадайте які оболонки вкривали ззовні спинний мозок?

Отже, головний мозок вкривають 3 оболонки: тверда (dura mater encephali), павутинна (arachnoidea encephali) та м’яка (pia mater encephali) в напрямку ззовні досередини.

Між цими оболонками за аналогією до спинного мозку існують 3 види просторів.

? Пригадайте які це простори?

Отже, між оболонками є 3 простори: епідуральний, субдуральний і субарахноідальний.

Розглянемо більш детально будову кожної оболонки.

І. Тверда оболонка головного мозку (dura mater encephali) складається з 2-х шарів щільної сполучної тканини (колагенових та еластичних волокон) та рихлої клітковини між ними:

- зовнішній шар – окістя, яке щільно прилягає до кісток основи черепа та нещільно – з кістками склепіння черепа, утворюючи епідуральний простір;

- внутрішній шар – власне менінгеальний шар.

В ділянці зовнішнього краю великого потиличного отвору шари твердої оболонки повністю розділяються. Зовнішній продовжується у вигляді окістя кісток черепа, а менінгеальний утворює "твердооболонний мішок" спинного мозку.

З внутрішньої сторони тверда оболонка головного мозку дає кілька відростків, які заходять у вигляді пластинок у щілини між окремими частинами головного мозку і відокремлюють їх одну від одної:

1) Серп великого мозку (falx cerebri) нагадує за формою лезо серпа і розміщений прямовисно між обома півкулями великого мозку. У передній частині головного мозку серп своїм увігнутим краєм заглиблюється в щілину між лобовими частками, але не досягає мозолистого тіла.

Серп великого мозку починається спереду від півнячого гребня решітчастої кістки і своїм опуклим краєм прикріплюється до боків сагітального шва на склепінні черепа, доходячи до внутрішнього потиличного виступу, де попереду від нього з'єднується з верхньою поверхнею мозочкового намету.

2) Серп мозочка (falx cerebelli) являє собою короткий і невисокий відросток, який починається від внутрішнього потиличного гребня, проходить через задню вирізку мозочка між його півкулями і прикріплюється до заднього краю потиличного отвору двома ніжками; його верхній опуклий край з'єднується з наметом мозочка.

3) Намет мозочка (tentorium cerebelli) проникає у поперечу мозкову щілину і відокремлює потиличні частки великого мозку від мозочка. Задній край намету мозочка прирощений до країв поперечних борозен потиличної кістки, латеральні краї – до верхнього краю пірамід скроневих кісток. Передній вільний край намету увігнутий і має вирізку намету, яка (разом зі спинкою турецького сідла) обмежує отвір, через який проходить міст і середній мозок.

4) Діафрагма сідла (diaphragma sellae) закриває згори ямку турецького сідла, завдяки чому утворюється порожнина, яка містить гіпофіз. Всередині діафрагми є отвір, через який до гіпофіза проходить лійка.

Власне менінгеальний шар твердої оболонки місцями відстоїть від зовнішнього шару, утворюючи венозні пазухи (синуси), куди впадають поверхневі і глибокі вени великого мозку, вени стовбура головного мозку і мозочка, вени зубчатки, випускні вени, а також очні вени і вени лабіринту. На поперечному перетині більшість пазух твердої оболонки мають трикутну форму, між стінками яких натягнуті численні тонкі волокнисті перекладки, вкриті ендотелієм, що забезпечу безперешкодний відтік венозної крові від головного мозку незалежно від коливань внутрішньочерепного тиску.

Розрізняють венозні пазухи:

1)      верхня стрілова пазуха (sinus sagittalis superior) має в своєму просвіті множинні павутинні зернистості, через які спинномозкова рідина відфільтровується у венозне русло. Вона йде вздовж верхнього краю серпа великого мозку, залягаючи в однойменній борозні склепіння черепа, від рівня сліпого отвору лобової кістки до ділянки внутрішнього потиличного виступу, де вливається у стік Герофіла, який являє розширену цибулину та розташований в ділянці внутрішнього потиличного виступу, або ж у праву поперечну пазуху.

2)      Нижня стрілова пазуха (sinus sagittalis inferior) проходить у товщі нижнього вільного краю серпа великого мозку спереду назад. На рівні переднього краю намету мозочка задній кінець нижньої стрілової пазухи впадає у

3)      Пряму пазуху (sinus rectus), яка йде вздовж лінії з’єднання заднього серпу великого мозку з наметом мозочка . У передній просвіт цієї пазухи впадає велика вена великого мозку (вена Галена), яка збирає кров від глибоких ділянок мозку. Задній кінець цієї пазухи частіше за все відкривається у стік Герофіла або у поперечну пазуху.

4)      праву чи ліву поперечну  пазуху (sinus transversum dextrum), які залягають у борозні поперечної пазухи потиличної луски вздовж краю намету мозочка. На рівні соскоподібного кута тім’яної кістки поперечні пазухи переходять у

5)       сигмоподібні пазухи (sinus sigmoideus), які залягають на внутрішній поверхні тім’яної кістки, потиличної луски і соскоподібного відростка скроневої кістки. Сигмоподібні пазухи в області яремних отворів переходять у верхні цибулини внутрішніх яремних вен.

6)      Печеристі пазухи (sinus cavernosus) розміщені на внутрішній основі черепа з боків від турецького сідла. В середині них проходять печеристі частини внутрішньої сонної артерії, симпатичне печеристе сплетіння, відвідний нерв, а в бічній стінці – окоруховий, блоковий та 2 гілки трійчастого нерву. Права та ліва печеристі пазухи з’єднані між собою

7)      Передньою і задньою міжпечеристими пазухами (sinus intercavernosianterior et posterior), які проходять у товщі діафрагми сідла, утворюючи замкнуте венозне кільце.

В передній відділ кожної печеристої пазухи впадають верхня очна вена і

8)      клино-тім’яна пазуха (sinus sphenoparietalis, парна), яка розміщена вздовж заднього вільного краю малого крила клиноподібної кістки.

9)      Верхня кам’яниста пазуха (sinus petrosus superior ) – парна проходить в однойменній борозні вздовж верхнього краю кам’янистої частини скроневої кістки, сполучаючи печеристу пазуху с початковою ділянкою сигмоподібної пазухи.

10)  Нижня кам’яниста пазуха (sinus petrosus  inferior) – парна, проходить в однойменній борозні вздовж заднього краю кам’янистої частини скроневої кістки, сполучаючи задню частину печеристої пазухи з верхньою цибулиною внутрішньої яремної вени (інколи з сигмоподібною пазухою).

Тверда оболонка головного мозку відокремлюється від павутинної оболонки, що лежить під нею, щілиноподібною порожниною – субдуральним простором, в якому є невелика кількість прозорої рідини, що немає відношення до ліквору, завдяки чому павутинна оболонка здатна зміщуватися відносно твердої без всякого тертя.

ІІ. Павутинна оболонка головного мозку (arachnoidea encephali) тонка, напівпрозора, не містить судин та не фіксована до твердої, за винятком зон вздовж венозних пазух, до яких вона прикріплена за допомогою павутинних зернистостей.

Павутинна оболонка головного мозку облягає мозок з усіх боків і вступає в зв'язок з м'якою оболонкою, що лежить під нею, за допомогою численних колагенових волокон і перекладок, переплетення яких нагадує павутиння.

Від м'якої оболонки вона відокремлена субарахноідальним простором, заповненим спинномозковою рідиною. В ділянках частин мозку, що виступають (наприклад, над звивинами), павутинна та м'яка оболонки тісно прилягають одна до одної; над заглибинам вони розходяться, оскільки м'яка оболонка точно повторює рельєф мозку, а павутинна перекидається з одного виступу на інший. Таким чином, субарахноідальний простір не являє собою суцільну порожнину однакові глибини, а складається з великої кількості з'єднаних між собою щілин, деякі з яких досягають значні розмірів і називаються підпавутинними цистернами (cisternaesubarachnoideae):

1)            задня мозочково-мозкова цистерна (cisterna cerebellomedularisposterior) – найбільша, розташована між довгастим мозком та мозочком та сполучається з IV шлуночком через його серединний отвір. Вентрально ця цистерна сполучається з парною

2)            мосто-мозочковою цистерною (cisterna pontocerebellaris), яка розташована у мосто-мозочковому куті і сполучається з IV шлуночком через його бічний отвір та містить хребтову артерію.

На базальній поверхні головного мозку послідовно розміщені:

3)            міжніжкова цистерна (cistema interpeduncularis) між ніжками мозку попереду від задньої продірявленої речовини.

4)            Цистерна перехрестя (cisterna chiasmatis) розташована перед зоровим перехрестям і містить в собі внутрішньочерепні частини внутрішніх сонних артерій.

5)            Коли внутрішня сонна артерія розгалужується на передню та середню мозкові артерії, підпавутинний простір розширюється і утворює, відповідно, навколомозолисту цистерну (cistema pericallosa) за ходом передньої мозкової артерії і

6)            цистерну бічної ямки великого мозку (cisterna fossae lateralis cerebri) за ходом середньої мозкової артерії.

7)            Навколомозолиста цистерна є непарною і продовжується по зовнішній поверхні мозолистого тіла аж до його валика. Там вона з'єднується з відносно великою чотиригорбковою цистерною (cisterna quadrigeminalis). У цій цистерні, крім vena magna cerebri (вени Галена), міститься шишкоподібна залоза. Чотиригорбкова цистерна сполучається з задньою мозочково-мозковою цистерною і, крім того, з міжніжковою цистерною через

8)            оточуючу цистерну (cisterna ambiens), яка розміщена збоку від ніжки мозку.

ІІІ. М'яка оболонка головного мозку (ріа mater encephali) утворена рихлою сполучною тканиною, багатою на нерви і кровоносні судини, має велике значення в живленні мозку. М'яка оболонка проходить в усі заглибини та борозни мозку і зростається з ними за допомогою ектодермальної мембрани, утвореної крайовими астроцитами. М'яка оболонка оточує судини, що проникають в мозок, утворюючи навколо них периваскулярну піальну мембрану, яка, зі зменшенням калібру судини, змінюється на периваскулярну межову гліальну мембрану, утворену астроцитами.

У певних місцях м’яка оболонка утворює складки (дуплікатори), які зростаються зі стінкою шлуночків мозку. Ті дуплікатори, що містять багато кровоносних судин, утворюють судинні сплетіння.

Особливості розвитку кінцевого мозку

Мікроскопічний розвиток кори великого мозку передує її макроскопічному оформленню: поява основних цитоархітектонічних полів спостерігається на 5-6-му місяці внутрішньоутробного розвитку і визначається ще до утворення більшості борозен і звивин. На 6-му місяці ембріонального розвитку кора вже має шестишарову будову, але диференціація клітин відбувається пізніше і йде повільно. Кора в цей час розвинена слабко і майже не відмежована від білої речовини, що спостерігається і у новонароджених, оскільки більшість нервових клітин знаходиться ще білій речовині.

Поверхня кори півкуль у зародків 2,5-3 місяців гладенька, потім на ній починають виникати (стовщуватися смужки, які поступово піднімаються і перетворюються на звивини, а поглиблення видозмінюються на борозни. Головні борозни, що утворюються  внаслідок глибоких перетворень мозку, виникають у зародка наприкінці 3-го місяця: спочатку нюхова борозна (sulcus olfactorius); потім – борозна гіпокампу (sulcus hippocampalis) і бічна борозна (sulcus lateralis).

 Головні ж борозни з'являються на 5-му і 6-му місяцях; це центральна борозна (sulcus centralis), тім'яно-потилична борозна (sulcus parietooccipital) і острогова борозна (sulcus calcarinus).  На 6-7 місяцях з'являється більшість інших борозен. У 8-місячного плода намічені вже всі борозни і звивини, а до народження великий мозок вкритий звивинами і борознами на зразок мозку дорослого.

Третинні і четвертинні борозни з'являються у за­родків нечасто; звичайно вони з'являються вже після народження. Розвиток борозен і звивин, а також їх кінцеве формування, поділ, розгалуження і злиття тривають і після народження, до 6-ти місяців. З ві­ком деяка частина, прихована в борознах, виходить назовні; борозни як би частково розправляються, а звивини збільшуються. Остаточної форми рельєф мозку набуває у віці 7-14 років.

Найбільший ріст кори півкуль відбувається в перші 3 місяці життя дитини; до кінця 3-го року її головний мозок вже є порівняно високо диференційованим у гістологічному відношенні. У новонародженого від­різняється і внутрішня будова великого мозку. Бічні шлуночки і водопровід мозку відрізняються значними розмірами; нюхові цибулини в дитячому віці ще містять порожнину. Мозолисте тіло нерозвинене, тонке і скоро­чене; типового вигляду воно набуває лише до 20 років.

Маса головного мозку у плодів 4-го місяця розвитку складає 11,2 % маси тіла; у 6-місячних плодів – 16 %; але потім вона поступово зменшується. Від 4 до 7 років головний мозок збільшується головним чином догори, а потім спостерігається його деяке видовження і звуження.

Вже протягом 1-го року життя головний мозок збільшується у 2,5 рази, до 3 років - у 3 рази, до періоду статевої зрілості – в 4 рази. Ріст мозку в цілому продовжується і після 16 років, до 20 років, а іноді пізніше. Ріст півкуль великого мозку продовжується у людини до 40 років, а підкоркових ядер – до 15 років; після 50 років півкулі дещо зменшуються.

Отже, морфологічне дозрівання головного мозку триває до 20 річного віку, але найбільш інтенсивно воно відбувається в перші три роки життя. Сама ця особливість будови головного мозку повинна використовуватися при організації корекційно-реабілітаційної роботи з дітьми з аномальним або дизонтогенетичним розвитком, оскільки вона забезпечує морфологічний субстрат  функціональної пластичності головного мозку дітей.

ПАВУТИНА І М'ЯКІ ОБОЛОНКИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ

(серединний розріз головного мозку; ділянку павутинний оболонки в області медіальній поверхні півкулі вилучено)

1 - артерія м'якої оболонки;

2 - павутина оболонка (частково видалена);

3 - валик мозолистого тіла;

4 - велика мозкова вена (вена Галена);

5 - поперечна щілина великого мозку;

6 - IV шлуночок;

7 - мозочок;

8 - судинна основа і судинне сплетення IV шлуночка;

9 - павутина оболонка (arachnoidea encephali);

10 - мозочково-мозкова цистерна (cisterna cerebellomedularis);

11 - довгастий мозок;

12 - міст;

13 - міжніжкова цистерна (cistema interpeduncularis),

14 - зоровий нерв;

15 - цистерна перехрестя (cisterna chiasmatis);

16 - таламус;

17 - судинна основа і судинне сплетення III шлуночка.